Вініловий cвіт Ігоря Романовського. Газета «Україна молода»

Щире захоплення викликають роботи молодого скульптора Ігоря Романовського, представлені на виставці, що недавно відкрилася в галереї «Грифон», що на вулиці Костельній. Ігор — модерніст і використовує в своїй творчості незвичні матеріали. Наприклад, грамплатівки. Але як усе це тонко й розумно подано і, головне, вчасно. Художник влаштував акцію прощання з вініловим періодом в історії запису музики. Старі добрі платівки поступилися місцем компакт-дискам. Художник створив кілька дотепних структур, пам'ятників з чорного вінілового матеріалу відомим музикантам і просто музиці старих часів: «Рок навколо годинника», «Портрет Луї Армстронга» тощо. Чорні диски розрізані, погнуті і з'єднані руками художника в несподіваній композиції, перетворюються на обличчя великого джазиста. Платівка, на якій було записане звучання труби геніального музиканта, назавжди перестала звучати, але набула обрисів обличчя трубача.

«Я дуже люблю стару музику. Я весь пройнятий цією музикою. З самого дитинства я слухаю її. Мій мозок несподівано почав народжувати такі образи і я змушений їх матеріалізувати», — каже автор про свої платівкові творіння.

Навіть у шамотової голови Сальвадора Далі, яку художник примостив на акваріумі, — вінілові світляні вуса. «Сальвадор живий, — пояснює автор. — Акваподіум під ним, де рибки та водорості, — то його життя. Коли помер Далі, я подумав, чому б його не воскресити? І от воскресив! Нині він нам особливо потрібний!»

Побутує думка, що сучасне мистецтво наділене діагностичними властивостями в царині суспільного розвитку. Неважко здогадатися, куди ми йдемо і хто ми, дивлячись, як одні художники випускають кров з дітей («Брудні зв'язки» — виставка цілої компанії модерністів у славетних залах Республіканського будинку художників), інші демонструють усьому світові свої геніталії (московські художники в Українському Домі), а треті намагаються врятувати світ, воскрешаючи Сальвадора Далі. «Адже він наївна й чиста дитина порівняно з нинішніми модерністами», — каже художник. Ну, а ми знаємо, що майбутнє належить дітям, тож спатимемо спокійно!

Людмила КУЦ